Криворізький національний університет

Едуард Карлович Фукс        

30 квітня 1872 р. у селі Копаткевичи Мозирського повіту Мінської губернії (Росія) у родині вчителя зі зросійщених німців народився хлопчик, якому дали ім’я Едуард, згодом в родині з’явились сестра й п’ятеро братів. Незабаром родина переїздить в Україну до Ахтирського повіту Харківської губернії, де батько став працювати керуючим у місцевого поміщика.

Родина була досить забезпеченою й батьки намагались дати дітям належну освіту. Едуард закінчив Катеринославське реальне училище, після пройшов ще рік навчання в реальному училищі Санкт-Петербурга. З 1980 до 1893 р.р. Едуард – студент факультету геології гірничого інституту столиці, блискуче закінчує три курси інституту, але в цей же час у віці 46 років помер його батько. Це змусило Едуарда залишити навчання, так і не отримавши вищої освіти, й влаштуватись на роботу, щоб допомогти матері виростити молодших братів.

Геологом протягом року (грудень 1893 – грудень 1894 рр.) працював він на першому місці своєї роботи в маркшейдерському бюро заводу Новоросійської Спільноти, заснованої англійським промисловцем Джоном Юзом у 1869 р., пізніше здібному спеціалісту було запропоновано очолити геологічні пошукові роботи в Бердянському повіті (у р-ні м. Мелітополя), де менше ніж за три роки під керівництвом Е. Фукса була здійснена проходка двох шахт і закладено близько двохсот шурфів.

У 1897р. керівництво Новоросійського Товариства призначає Е. Фукса завідувачем розвідками в Криворізькому повіті, де Товариство з 1885 р. орендувало землі, на яких здобувало залізну руду. Так 25-річний геолог потрапить до Кривого Рогу, гірничо-видобувний центр Російської імперії, в місто, у якому до останніх днів його життя буде пов’язане із Криворізьким басейном.

У Кривому Розі Едуард Фукс влаштувався спочатку на казенній квартирі неподалік від казарм Новоросійського Товариства (район нинішньої ш. Фрунзе), пізніше тут оселиться Мотрона Тимофіївна – дружина Едуарда Карловича, народяться їхні діти – Зоя (1901 р.) і син Вадим (1906 р.). На початку 30-х років родина переїхала на Жовтневе робітниче селище в будинок №47 вул. Коцюбинського (нині вул. Шконди, 97), в так званий «будинок Карасика». Саме в цьому будинку родина пережила роки репресій, потім роки німецької окупації. З цього будинку на вічний спокій пішли – у 1966 р. Мотрона Тимофіївна, у 1976р – дочка Зоя, а онука Кірієна Едуардівна (1922 р.) буде жити до 1977 р. і поїде з Кривого Рогу в 1979 р. в м Комсомольськ-на-Дніпрі (онуку, Кірієну Юріївну Карасик, з різних причин невдалого заміжжя своєї мами Зої Едуардівни, яка залишилася одна з дитиною, на початку 30-х вдочерив Едуард Фукс і вона перетворилася в Кірієну Едуардівну Фукс).

У Кривому Розі з 1897 р. Е. Фукс займався геологічними дослідженнями, консультував геологів і гірників, співпрацював з Петербурзьким гірничим інститутом – у 1904 р. його обирають дійсним членом Імператорського мінералогічного товариства. У 1906 р. відбувається його знайомство з В. Г. Мухіним – гірським інженером, який пізніше стане відомим вченим-практиком. У 1910 р. Е. Фукс складає карту Криворізького басейну, робить геологічний розріз володінь Новоросійського Товариства, становить Звіт для Ради з’їзду гірничопромислового Півдня Росії, працює у складі урядової комісії, яка в 1910 р. визначає запаси руди в басейні.

У 1905 р. Е. Фукс – ініціатор створення Технічного товариства інженерно-технічних працівників Криворізького басейну, головна контора Товариства розташовувалася на руднику Олександрівський (за радянських часів – рудник ім. Р. Люксембург, сьогодні – ш. «Гвардійська»). У цей час відбувається заочне знайомство з Н. І. Світальським, одним зі співробітників гірничого департаменту, який пізніше буде направлений до Кривого Рогу.

З 1906 до 1918 р.р. Е. Фукс обіймав посаду помічника керівника рудника «Новоросійський» (за радянських часів рудник ім. Фрунзе), займався збором даних та складанням статистичних таблиць. Після революції Е. Фукс залишився вірним обраній професії. У роки громадянської війни рятує від знищення матеріали з геології і розвідки окремих ділянок Криворіжжя. Роботи, у яких брав участь Е. Фукс, характеризують його як людину діяльну й різнобічну, яка багато займається науковою діяльністю, видаючи наукові праці. У квітні 1920 р. його призначають завідувачем геологічним відділом і підвідділу бурого вугілля, геологічними відділами всіх рудників Криворізького району.

Восени 1921 р. починається процес відродження видобутку залізної руди, виникає необхідність у кадрах. 4 жовтня 1922 р. почалися заняття в Криворізькому вечірньому робочому технікумі (КВРТ), на базі якого пізніше було створено гірничорудний інститут (КГРІ). Для самого Едуарда Карловича цей рік став роком початку його викладацької діяльності – читає лекції з усіх геологічних дисциплін. Перший випуск КВРТ припав на осінь 1926 р., Серед випускників був і син Вадим, який пішов стопами батька.

У листопаді 1922 р. у Кривому Розі, як і по всій країні, відзначали п’яту річницю Жовтневої революції, Е. Фукс з ініціативи трудового колективу на багатолюдному мітингу був удостоєний звання «Герой праці» (офіційне звання «Герой Соціалістичної Праці» було затверджено в 1938 р.). З 1922 р. Е. Фукс завідує геологорозвідувальним бюро «Південного рудного тресту» (ПРТ), філія якого розташована в Кривому Розі, у 1924 р. Е. Фуксом разом з В. Мухіним практично вперше були підраховані запаси кварцитів на Криворіжжі. В одній із доповідей Е. Фукс стверджує: «Під всім Кривим Рогом може бути руда. Глибина її залягання надзвичайно велика але коли-небудь вона буде розроблятися». У 1929 р. Е. Фукс –завідувач геологорозвідувального бюро рудника ім. Жовтневої революції, а в 1930 р. очолює геологічну організацію «Геолтрест» (Криворізька філія).

Тим часом в Україні починаються репресії проти «ворогів» і «шкідників» влади. Під колесо репресій потрапили спочатку друзі Е. Фукса, а потім і він сам. Органами ГПУ в той час була сфабрикована справа «Промпартії», спрямована на знищення наукової еліти, у справі про економічну диверсію в ЮРТі було заарештовано 60 осіб, одним з головних «шкідників» був визнаний Е. Фукс, якого 15 грудня 1930 р. заарештували і 10 квітня 1931 р. трійка суддів при Колегії ГПУ засудила Е. Фукса на 10 років концтаборів.

Але сидіти йому не довелося. Допоміг випадок. У той час в Кривий Ріг надійшов наказ ВРНГ СРСР про необхідність терміново скласти план ділянки під будівництво в червні 1931 р. металургійного заводу (КМЗ), але фахівця такого рівня не знайшлося, тому було прийнято рішення залучити до цієї роботи Е. Фукса, якого щодня під конвоєм привозили на місце зйомки, а після повертали в тюремну камеру.

Після приїзду до Кривого Рогу Г. К. Орджонікідзе та клопотання майбутнього директора КМЗ Якова Весника 1 серпня 1931 р. Е. Фукс був звільнений. Хоча після цього він узявся до виконання своїх обов’язків у «Геологорозвідці», більш того, – його не усунули від викладання в КГРІ, але арешт відбився на його долі – його не призначили завідувачем нової кафедри геології КГРІ, а прислали аспіранта з Дніпропетровська, відсутнє його прізвище й на монографії 1932 р. Не згадано Е. Фукса і як автора геологічної карти Криворізького басейну.

А тим часом друга хвиля терору охопила всю країну, знову почалися активні пошуки «ворогів». Е. Фукс був приречений. Заарештували головного геолога підло – його викликали в місцеве управління ГПУ як свідка 31 січня 1938 р., але він узяли його під варту, брехливо звинувативши, згадали його національність і не пролетарське походження, його зв’язки з іншими вченими і фахівцями (В. Г. Мухіним, Н. І. Світальським), зв’язки з ЮРТом, а також «організацію» у 1930 р. контрреволюційного центру на Криворіжжі.

На допитах Е. Фукс мовчав, до їжі не торкався, слідчі й тюремники спочатку розцінили це як впертість і протест. Нервове напруження останніх місяців призвели до важкої депресії – ступору, він уже ні на що не реагував. У стані крайнього виснаження Е. Фукс був переведений в 3-ю міську лікарню, що на вулиці Пушкіна, поруч з КГРІ, де він викладав. Його утримували в окремій камері з ґратами на вікні і охороною, годували примусово, але це не допомогло і 2 квітня 1938 р. Едуард Карлович Фукс помер від знесилення.

Родичам про його смерть не повідомили, де похований – невідомо, в серпні 1939 р. дружині Мотроні Тимофіївні в прокуратурі були віддані документи чоловіка, вилучені під час арешту. У 1957 р. сім’я отримала довідку про відсутність складу злочину Е. Фукса; остаточно реабілітований 21 листопада 1989 р. В. Г. Мухін і Н. І. Світальський також були репресовані й загинули.

Так обірвалося життя людини, яка присвятила себе справі вивчення корисних копалин Криворіжжя, яка була був першим організатором геологорозвідувальної служби, патріотом міста, що став (і не тільки Е. Фукс) жертвою системи, котра зробила все, щоб надати забуттю не тільки їх заслуги перед суспільством, але й навіть їхні імена.

Документи, фотографії, листи із сімейного архіву, особисті речі свого діда: окуляри, полотняну сумку, в яку він збирав зразки гірських порід і руд, а також фотокамеру – усе це передала в музей історії Криворізького гірничого інституту в 1979 р. онука Е. Фукса – Кірієна Едуардівна Фукс, від’їжджаючи з Кривого Рогу.

Про фотокамеру слід сказати окремо. За професією Е. Фукс був гірничим інженером, але ще він був дуже захоплений фотографією і з часом став відомий як фотограф. Фотоапарат супроводжував його практично постійно. Знімав усе: побут, природу, окремих особистостей, виробництво, ходив кар’єрами та ще й в шахту спускався, незважаючи на те, що фотоапарат зі штативом був важкий і громіздкий. За багато років захоплення фотографією Е. Фукс залишив після себе до трьох тисяч знімків, які зберігалися в трьох ящиках до 1977 р. на горищі будинку, в якому жила сім’я; після продажу будинку нові власники, за своїм неуцтвом, просто винесли ящики на звалище. Невелика частина уцілілих скляних пластинок (кілька сотень) швидко розійшлася містом і потрапила в руки нових господарів. Саме Е. Фуксу криворіжці зобов’язані тим, що знають про історію свого міста кінця XIX – першої третини XX століття набагато більше, ніж жителі інших міст і регіонів. Ці фотороботи не втратили своєї актуальності сьогодні, тільки завдяки Е. Фуксу сьогодні ми маємо уявлення про те, як виглядав наш край сто років тому.

Зберігають пам’ять про Едуарда Фукса звичайно ж і його нащадки. Як відомо, у нього було двоє дітей – дочка Зоя і син Вадим, а також внучка Кірієна, яку Е. Фукс удочерив на початку 30-х. Син працював в Кривому Розі ще до війни, був начальником гранітного кар’єру. Він рано пішов із життя, але у нього залишилося двоє дітей, які і сьогодні продовжують рід Фуксів. На початку 60-х багато криворіжців виїжджали на будівництво Полтавського ГЗК, в місто Комсомольськ-на-Дніпрі, одним з тих, хто виїхав був і онук Е. Фукса – Едуард Вадимович, ще є внучка, яка живе в Кривому Розі. Нащадки залишилися тільки по лінії сина –правнук і праправнук.

Особистість Едуарда Карловича Фукса, яка на довгий час була викреслена з багатьох граф історії Кривого Рогу, у 90-і роки XX ст., й особливо в наш час, повертається із забуття: видаються книги, брошури, оновлюються і доповнюються експозиції в Криворізькому університеті (КНУ), старі фотографії знову ожили на двох міських виставках наших земляків – Ігоря Рукавіцина, Георгія Аргунова, Ігоря Ляшенка у виставковому залі в грудні 2014 р. – лютому 2015 р., а також ознаменуванням випуску двох унікальних криворізьких альбомів за фотографіями Е. Фукса початку XX століття і поштовою карткою з оригінальною поштовою маркою.

У 2016 р. в рамках кампанії з декомунізації у Кривому Розі на честь Едуарда Фукса перейменована вул. Тухачевського в Покровському (Жовтневому) районі. Роль особистості Едуарда Фукса в історії Кривого Рогу ще належить оцінити. І чим більше ми дізнаємося про Едуарда Карловича Фукса і його близьких, тим яскравішим розкривається його образ.

Володимир Моргун

ПРО ЗАЛІЗНІ РУДИ КРИВОРІЖЖЯ. За редакцією доцента Е.К. ФУКСА. Видавництво «ЧЕРВОНИЙ ГІРНИК», 1930.

Фото з музейної експозиції університету